Велика брехня про кримських татар як інформаційний супровід репресій проти народу (Частина 4)

Сентябрь 13, 2013 04:05Бачили: 30
article_1122

Айдин Шем’ї-заде

Частина 1.

Частина 2.

Частина 3.

4. Про партизанів Кримських лісів

Наклепницькі твердження про наших партизанів досі експлуатуються авторами деяких текстів. Можна б стерти ці нехороші тексти інформацією, укладеною в одному абзаці:

Із 32 керівників підпільних організацій Криму 25 були кримські татари. З трьох партизанських з’єднань у двох комісарами були кримські татари. Комісарами кримські татари були також у двох бригадах із семи і в десяти загонах із двадцяти восьми.

Критично ставлячись до грубих звинувачень кримських татар у пособництві німецьким окупантам деякі автори, боязко озираючись, поспішають додати, що, мовляв, «диму без вогню не буває». Авжеж, диму, як і туману, напущено було вдосталь, і сьогодні ще смердить. Щоб зрозуміти, що за вогонь напустив стільки чаду, подивимося, наприклад, що пише професійний історик О. Романько про відомого Фому Мокроусова. Відомо, що Мокроусов був вигнаний із лав кримських партизанів. О. Романько, згадуючи про цей факт, пише, що Мокроусов «через конфлікт із вищим військовим керівництвом був знятий з посади і відправлений на фронт. «Але добре відомо, що Мокроусова виключили з партійного керівництва і вигнали з Криму після перевірки компетентними органами його злочинної антитатарської діяльності на посаді одного з керівників партизанського руху. У Постанові бюро Кримського обласного комітету ВКП(б) від 18 листопада 1942 зазначено, що Мокроусов і його співтовариші шкідливо орієнтували окремих керівників загонів «про нібито вороже ставлення більшості татарського населення Криму до партизанів».

З якої причини доктор історичних наук О. Романько лукаво опускає подробиці відсторонення Фоми Мокроусова від керівництва партизанським рухом у Криму? Знову ж боязливість перед невідомими мені залаштунками?

І як можна ставитися до людожерської заяви одного з мокроусівців, начальника особливого відділу Кримського штабу партизанського руху лейтенанта Є. Попова, відправленої до Центру в червні 1942-го року (у розпал мокроусівської злочинної наклепницької діяльності!), що добре б стерти з лиця землі татарське село Коуш. Чим же розгнівало лейтенанта держбезпеки село Коуш?

Із Постанови КримОбкому ми дізнаємося, що в селі Коуш група партизанів колишнього 4-го району в п’яному вигляді влаштувала погром.

Можливо, після цього погрому дехто з керівництва партизанського руху вирішили знищити все село як свідків безчинств?

Крім того, в посланнях до Центру ворожими партизанам оголошувалися села Бешуй, Корбек, Айлянма, Чермалик, Біюк-Узенбаш, Ай-Серез, Ворон, Шелєн, Кутлак.

І мокроусівські співтовариші вимагали: необхідно стерти з лиця землі татарські села, для чого вислати бойові літаки для їх бомбардування.

Однак у Постанові КримОбкому слідами перевірки ситуації спеціальною комісією саме ці села визнані лояльними партизанам: «Ціла низка татарських сіл гірської і передгірної частини Криму довгий час надавала допомогу партизанам (с. Кокташ, Чермалик, Бешуй, Айланма, Ай-Серез, Шах-Мурза та інші), а десантні частини, що прибули в січні 1942-го року в Судак, цілком забезпечувалися продовольством довколишніми татарськими селами цього району. Загін Селезньова 4 місяці стояв у селі Бешуй і забезпечувався продовольством».

Інформація про ворожі дії татар щодо партизан надходила від Мокроусова та його спільників у період до листопада 1942-го року. Антитатарська пропаганда після перевірки компетентними органами була визнана наклепом, а сам Мокроусов і його змовники рішенням бюро Кримського обласного комітету ВКП(б) саме з цієї причини були вигнані з Криму і відправлені на фронт.

Зараз опубліковані відомості про те, як у повоєнні часи в Криму татар, які геройські билися з ворогами, перетворювали на росіян. Ось кілька прикладів:

Командир розвідгрупи партизанського загону «Севастополь-Балаклава» Сейдалі Агаєв у всіх публікованих матеріалах згадується як С. Агєєв.

Командир розвідгрупи 17-го партизанського загону Північного з’єднання Сейдалі Курсеїтов став С. Курсаковим.

Керівник найбільшої підпільної організації в Сімферополі Абдулла Дагджі проходить тільки як Дядя Володя (підпільна кличка).

Керівник Сарайменської підпільної організації «Молода Гвардія» на Керченському півострові, резидент військової розвідки Аліме Абденнанова – Аня.

Керівник Феодосійської підпільної організації «Алєв» («Полум’я») Асіє Аметова – Ася.

Комісар Східного з’єднання кримських партизан Рефат Мустафаєв – Лагутін.

Комісар Ялтинського партизанського загону Південного з’єднання Сераджедін Менаджо – Сергій М.

Керівник групи Сарайменської підпільної організації Наджі Баталова – Батаєва.

Знаменитий партизанський командир Мішка-Татар, Герой Польської народної республіки Умер Акмолла Адаманов – Михайло Атаманов.

Так, за штучно випущеним на історію боротьби з фашистськими окупантами туманом партійні та чекістські пропагандисти довгий час приховували імена кримських татар – мужніх підпільників і партизанів.

Хіба це не ганебно?! 

ВИСНОВОК

Після депортації кримських татар у 1944 році архівісти отримали особливе завдання зайнятися формуванням матеріалів про «зрадницьку діяльність татарських буржуазних націоналістів» під час окупації. Ці матеріали мали показати причини виселення цілого народу з його історичної батьківщини. (О. Романько. «Історична спадщина Криму», №10, 2005).

Справи були сформовані і сфальсифіковані – хоча жодною фальсифікацією не можна підвести виправдання під репресії щодо цілого народу!

Щоб надати тотальний характер антитатарській пропаганді і легалізувати фальсифікації, у вересні 1948-го року на Науковій сесії з історії Криму було покладено початок кампанії з перегляду історії півострова. А після рішень Об’єднаної сесії відділень історії та філософії АН СРСР з питань історії Криму в травні 1952 почалося цілеспрямоване переписування історії кримських татар. Академік Б. Рибаков заявив, що кримські краєзнавчі організації в 1920-30 роках приділяли зайву увагу (!) вивченню та милуванню середньовічною татарською культурою і недостатньо критично вивчали історію Кримського ханства (Рибаков Б.А. “Про помилки у вивченні історії Криму і про завдання подальших досліджень”. Сімферополь. Криміздат, 1952).

Однак зараз розкриті багато архівів, що були раніше недоступні, зафіксовані у них факти суперечать концепції про «масову зраду кримських татар», про емігрантів, «що прибули на багнетах», про «колабораціонізм національної інтелігенції». Архівні відомості суперечать небувальщині про те, що з кримських татар «кожен третій призовного віку надів німецький мундир».

Несумірність послужливості перед німцями чахлої групки татарських колабораціоністів із масовою послужливістю угодних окупантам російських колабораціоністів повинна, здавалося б, стати вже очевидною сьогоднішнім дослідникам цього питання – історикам і журналістам. Але деякі з них, мабуть, сильно перейнялися Рибаковськими концепціями, що підкріплюються постійним дивуванням фактом повернення кримських татар на батьківщину. Для виправдання символу віри всього свого колишнього життя ці особистості змушені підтримувати нісенітниці про активну співпрацю всіх верств кримськотатарського соціуму з німецькими окупантами Криму.

І достатньо брехні про преференції, нібито надані окупантами кримським татарам! Ця брехня так часто і широко проголошувалася після депортації нашого народу, що стала загальнопоширеною і безсумнівною. Преференції при нацистській окупації Криму мали чиновники імперської Росії, що повилазили на світ, та їхні наступники.

До честі істориків-фантазерів і спритних журналістів треба визнати, що за всієї своєї багатослівності ніхто з них не дістався того високого рівня фантазійних інсинуацій, якого було досягнуто в Комісії під керівництвом А.А. Громика та «озвучено» у Повідомленні ТАРС від 23 липня 1987 року! Підопічні шановного товариша Громика тоді не стали розмінюватися на дрібниці, а відразу заявили, що під час німецької окупації Криму був скликаний мусульманський з’їзд, «на якому було сформовано Кримський уряд на чолі з ханом Асановим Білялом».

Жоден житель Криму ніколи нічого не чув ні про з’їзд, ні про «хана Асанова Біляла».

Ось якими ницими прийомами створювався з кримських татар «образ ворога».

Сподіватимемося, що теперішні історики перенесуть центр ваги вивчення питання про колабораціонізм у Криму зі звичної для деяких авторів національної на об’єктивну соціально-класову платформу.

Айдин Шем’ї-заде

Тегі: