«Унітарна держава — утворення вище і досконаліше, ніж федерація»

Февраль 12, 2014 13:01Бачили: 122
Вольвач

Академік Петро Вольвач — про те, чому влада помиляється, «не помічаючи» 60-річчя входження Криму до складу України

Микола Семена

У лютому 2014 року минає 60 років з часу прийняття узгоджених рішень органами верховної влади СРСР, Російської Федерації та Української РСР про входження Криму до складу України. Про зміст та результати цього рішення для України, Росії, Криму «День» поговорив з відомим в Україні ученим і громадським діячем академіком УЕАН, дійсним членом НТШ, членом НСПУ, лауреатом Премії ім. Л.П. Симиренка Петром ВОЛЬВАЧЕМ.

— Насамперед, це був вимушений крок тодішньої влади, однак слід визнати, що рішення Микити Хрущова, який його ініціював, було мужнім і неординарним, і потрібна була певна політична воля, щоб переконати в необхідності цього кроку тодішні органи верховної влади СРСР та Росії, — говорить про значення тодішнього рішення академік Вольвач. — Хоч офіційно це пов’язувалося із 300-річчям Переяславської ради, однак цим рішенням, по-перше, Росія негласно визнала, що самотужки вона не може впоратись із проблемами зруйнованого війною та депортаціями корінного населення Криму. Ще й за 10 років після війни він лежав у руїнах, робочих рук бракувало, російські переселенці ефективно господарювати в незвичних для них кримських умовах не вміли. Тому, як розповідає в своїх спогадах Аджубей, коли 1953 року на одній з кримських доріг машина Хрущова застрягла в багнюці і його оточили місцеві жителі, то вони почали йому скаржитись: куди ти нас переселив?! Тут картопля і капуста не ростуть, води нема, нащо нам той виноград! Повернувшись у Москву, Хрущов придумав це геніальне рішення проблеми, і його підтримали всі можновладці — перекласти весь тягар з відродження Криму близькій до нього Україні, залишивши за Москвою тільки військово-промисловий комплекс, військово-морський флот, військову авіацію. З одного боку, Україна і так брала активну участь у відродженні Криму — починаючи з 1944 року і фактично до 1985-го до Кримської області було переселено понад 1 млн українського люду. Отже, Крим після війни відроджувався переважно мозолями та потом українського народу. І про це мусять пам’ятати лідери всіх «русских блоков», «русских союзов», «русских общин» та «русского единства». А вже після 1954 року в Криму зусиллями України було вирішено головні стратегічні проблеми кримської економіки — створено велику кількість будівельних організацій, які підняли Крим з руїн, збудовано Північно-Кримський зрошувальний канал, який подвоїв продукцію сільського господарства та оживив міста безводного півострова, створено багато нових заводів, зокрема й Красноперекопський промисловий комплекс, який донині є провідним чинником промисловості Криму. Союз же дбав головним чином про флот та військово-промисловий комплекс, але зараз всі військові заводи фактично вмерли, бо тепер Росія відмовилася від замовлень на їхню продукцію, а проблему безробіття знову доводиться вирішувати нам. З іншого боку, не було й мови, про якийсь подарунок Хрущова Україні, про що зараз твердять «російські патріоти», мовби Сталін та Хрущов після війни значно збільшили територію України. Це не правда. З початку ХХ століття територія України зменшилась практично на третину, і перехід Криму був лише незначною компенсацією втрат Україною територій Воронезької, Курської областей, Кубані, де споконвіку жили українці.

— Проте непомітно, щоб у Криму або в Україні хтось намагався відзначити цю дату.

— Я вважаю, що нормальна влада мала б шанобливо ставитися до таких дат. Це дозволило б реанімувати втрачену історичну пам’ять та сприяти патріотичному вихованню громадян, зміцнювати та прискорювати процеси державотворення в нинішній Україні. Кримська філія Наукового товариства імені Шевченка звернулась до перших осіб держави з пропозицією — відзначити 60-річчя на державному рівні. З аналогічним листом наше Товариство звернулося і до очільників Кримської автономії. Ми сподівалися, що першою зазначену дату мала б підтримати кримська влада та правляча партія. Адже вони майже 20 років активно пишаються своїм, якимось особливим «кримським патріотизмом». Вони ж не забувають щорічно помпезно відзначати День республіки та річниці завоювання Криму Російською імперією. У відповіді на моє звернення з порушенням усіх термінів, мені повідомили, що керівництво автономії підтримує нашу ініціативу. Але то — і все. Із Києва перший заступник міністра культури України Тимофій Кохан зазначив, що міністерство теж підтримує ініціативу громадськості, але… чекає пропозицій кримських урядовців. А кримські пропозиції до Києва так за цілий рік і не надійшли! Виявляється, що кримська влада не мала бажання відзначати 60-річчя входження до складу України. Запізнілий лист високопосадовців засвідчує, що до Кабінету Міністрів вони звернулися з цією пропозицією лише після мого листа до перших осіб держави. Очевидно, це або свідомий саботаж, або результат малокомпетентності урядового апарату в Криму.

— Які проблеми ви мали намір вирішити під час відзначення 60-річчя входження Криму в Україну?

— Нам здавалося, що відзначення 60-річчя — це привід для серйозної фахової розмови про відродження його колись потужного економічного потенціалу. Після розпаду колишнього Союзу у Криму залишилася найпотужніша в країні промислова, наукова структура та матеріально-технічна база. Однак нинішня заполітизована влада не лише не перешкодила, а й ініціювала руйнацію промислової, аграрної, наукової сфери в Криму. Ні Верховна Рада автономії, ні її президія, ні Рада міністрів, які так часто, особливо зараз, говорять про свою автономію та незалежність від Києва, спроможність приймати самостійні рішення на захист інтересів Криму, так і не стали на їх захист.

На нашу думку, святкування на державному рівні 60-річчя входження Криму в Україну стало б об’єднавчим чинником для всієї країни, об’єднало б і Захід, і Схід, оскільки після 1944 року Крим відроджувала і відбудовувала вся Україна. Ювілейна дата дозволила б подолати руйнівні для Криму й України сепаратистські настрої певної частини депутатів та проросійських організацій. На жаль, цього не сталося, і винні у такому провалі не «київські дядьки», як про це часто говорять, а місцева, головним чином донецька, політична та господарська еліта. Вони зайняті створенням загонів самооборони, хоч реформ і інвестицій потребують і промисловість, і такі галузі, як садівництво, виноградарство, ефіроолійні культури, зрошуване землеробство та рисівництво.

— Сьогодні багато-хто говорить про федералізацію України, і Крим як автономія у складі унітарної держави, на думку лобістів цієї ідеї, начебто є доказом її необхідності.

— Автономія у складі унітарної держави — не новина, таких держав чимало в світі, і це не говорить про необхідність федералізації. Разом з тим очевидно, що існування автономії в Україні значно ускладнює керівництво державою, тим паче, що ще до цього часу не вирішено питання про характер цього утворення. Суб’єктом автономії має бути не територія, а певний прошарок населення, в даному випадку кримськотатарський народ, як це було в автономії 1921—1944 років. Сьогодні ж Крим — це не автономія людей в її класичному розумінні, а просто російський анклав у складі України, який забезпечує певну незалежність місцевих чиновників від центру. Федералізувати Україну означало б створити над кожними двома-трьома областями ще по одній Верховній Раді та Раді міністрів, наплодити дармоїдів-чиновників, які будуть декларувати свою незалежність від Києва. Насправді це значить безпідставно, в угоду вимогам Росії, порвати Україну на шматки, які б вона могла легше проковтнути, ніж усю державу. Крім того, ці ініціатори забувають, що жодна нормальна федерація не утворюється шматуванням унітарної держави, а лише шляхом поступового об’єднання на певних умовах автономізму раніше незалежних, але споріднених квазідержавних утворень. Федерація — перший крок до єдиної унітарної держави, а не навпаки. Унітарна держава — це утворення вище і досконаліше, ніж федерація. Україна шлях об’єднання часткових територій пройшла ще на початку ХХ століття, а тому нам немає жодного сенсу ламати цілісне тіло держави.

Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь

Тегі: