Салафізм як ідейно-політичний рух в мусульманській уммі Криму

Декабрь 12, 2013 18:17Бачили: 145
Айдер Булатов

Айдер Булатов, к.ф.н., релігієзнавець, директор Кримського наукового центру ісламознавства

Коли говорять про кримських мусульман, часто згадують про салафітів (ваххабітів), нерідко разом з такими міфологемами як «фундаменталізм», «радикалізм», «нетрадиційний», «екстремістський» і таке інше. Зараз виникла необхідність представити одну з ісламських формацій у сучасному Криму, що називають себе салафітами, тобто послідовниками відомих з часів праведних халіфів «прихильників Сунни і злагоди» (ахль ас-сунна валь-джамаат), що прагнуть повернення до джерел віри («ас-салаф ас-салих») часів благочестивих засновників раннього ісламу. Однією з ознак салафії є не тільки повернення до непорушних доктрин ісламу, але й використання ісламських приписів у соціальному та політичному житті мусульман. У цих рамках можна говорити про сучасних прихильників салафії, з постулатами соціальної справедливості, зміцнення моралі, збереження національної та релігійної самобутності. Кримські салафіти щодо цього мають свою специфіку, пов’язану з поверненням на свою історичну батьківщину кримськотатарського мусульманського народу, який зіштовхнувся із серйозними проблемами облаштування, відродження національної культури, мови та релігії.

Не секрет, що вагомий вплив на відродження ісламу в Криму здійснили зовнішні сили. Можна згадати одну з перших офіційно діючих у Криму арабських організацій – благодійний фонд «Ас-Суна» з Королівства Саудівської Аравії. Твердження про те, що Саудівська Аравія оголосила ваххабізм своєю офіційною ідеологією, є некоректним, оскільки в офіційних документах королівства державною релігією проголошений іслам без уточнення його інтерпретації. Проте салафітська доктрина (так тут називають вчення аль-Ваххаба) має визнання з боку держави. Праці віровчителя, здебільшого присвячені захисту суворого єдинобожжя, регулярно перевидаються, вивчаються… Поготів, що сучасний «салафітсько-ваххабітський» іслам у тому вигляді, в якому він сьогодні існує в Саудівській Аравії та низці інших країн Аравійського півострова, далекий від багатьох «крайнощів» первісного ваххабізму. [1] Тому терміни «ваххабізм», «радикальний», у сучасних наукових колах, серед сходознавців та ісламознавців мають зовсім інше тлумачення, ніж, наприклад, у засобах масової інформації.

В умовах дефіциту в Криму духовної літератури, освічених імамів і дієвої мережі духовних навчальних закладів до ідеології салафізму (сунітського фундаменталізму) виявилися сприйнятливими широкі кола мусульман, які побачили в ньому відповіді на багато питань, що вони не могли отримати від свого старшого покоління, які знають іслам лише на рівні народних звичаїв урф-адет (крим.тат.). Не сприймаючи принципи так званого традиціоналізму, прихильники салафії з арабських країн стали першими богословами-проповідниками в середовищі кримських мусульман. Окрім надання гуманітарної допомоги, придбання молитовних будинків, арабська організація «Ас-Суна» у співпраці з Кримським добродійним фондом «Крим 2000» в 1997 році стала родоначальницею організованого хаджа (паломництва) кримських мусульман до Мекки (Королівство Саудівська Аравія).

Ісламські групи, які називають себе салафітами, стали помітно виділятися не тільки специфічними бородами у чоловіків або хіджабами у жінок: будучи повноцінними членами сучасного кримського суспільства, спираючись на приписи Корану і сунни, вони зайняли свою соціально-політичну позицію у суспільстві. Вони почали ініціювати звернення до державних органів про надання можливості старшокласникам здійснювати п’ятничні намази в мечетях; про роздільне навчання дітей різної статі; про вклеювання в документи фотографій жінок із покритою головою тощо.

Тоді ж зростає їхня політична активність. Наприклад, 28 березня 2003 року перед Верховною Радою АР Крим відбувся мітинг кримських татар проти війни в Іраку, в якому взяли участь близько 500 осіб… Вони категорично засудили дії антиіракської коаліції, і вимагали негайного припинення війни та виведення окупаційних військ з території мусульманських держав Іраку, Афганістану, Палестини і Чечні. Також вимагали викликати із зони конфлікту український батальйон. [2]

Частина 2 

Частина 3

Тегі: