Проблема корінних народів в Україні: державна політика щодо законодавчого врегулювання питання (Частина 2)

Сентябрь 16, 2013 00:45Бачили: 932
article_1125

Частина 1.

Частина 2. Суспільна політика

Незважаючи на широке обговорення проблеми правового статусу корінних народів та висування представниками організацій окремих етнічних груп вимог щодо визнання цих груп корінних народів України, існування законопроектів, присвячених статусові окремих етносів як корінного народу, ця проблема є малодослідженою.

У вітчизняній правничій науці досі не існує фундаментальних досліджень конституційно-правового статусу корінних народів. Тому проблема визначення приналежності певних етнічних груп, що мешкають в Україні, до корінних народів та надання їм адекватного правового статусу потребує комплексного дослідження. Актуальність цієї проблеми для України як для унітарної держави з поліетнічним складом населення загострюється невизначеністю правового становища кримськотатарського народу, загрозою зникнення нечисленних кримських етносів – кримчаків та караїмів та іншими історичними, етнічними, правовими та політичними чинниками, що зумовлені походженням цих та деяких інших етнічних спільнот.

Визначення конституційно-правового статусу корінних народів України пов’язане, по-перше, зі створенням переліку етносів, що в Україні можуть бути визнані корінними народами за певними юридичними критеріями та з обґрунтуванням їх відмінності від інших етнічних груп, зокрема національних меншин; по-друге, з визначенням системи колективних прав корінних народів як суб’єктів конституційного права; по-третє, з розробкою та прийняттям відповідного законодавства про статус корінних народів України та, по-четверте, з потребою створення ефективних механізмів забезпечення колективних прав корінних народів України, які повинні будуть гарантувати як реалізацію цих прав, так і рівність прав та свобод громадян України незалежно від національної ознаки та недоторканність територіальної цілісності і державного суверенітету України. Це сприятиме розвитку як міжнаціональних відносин, так і громадянського суспільства України в цілому.

Хоча Конституція незалежної України приймалася 1996 року, коли вже був піввіковий досвід ООН і Міжнародної організації праці (МОП) у визначенні і користування в конвенціях і рекомендаціях терміна “корінні народи”, два корінних народи України – українці та кримські татари за статтями 3 і 24 користуються лише правами людини і громадянина. При цьому нова Конституція Автономної Республіки Крим, затверджена Верховною Радою України в грудні 1998 р., не визнає кримських татар корінним народом України, а відтак і Курултай (Національні збори) і Меджліс кримськотатарського народу Соборними представницькими органами кримськотатарського народу.

Саме тому реалізація конституційних положень щодо корінних народів на терені України потребує розробки і ухвалення спеціального законодавства, у якому, зокрема, має бути закріплено перелік корінних народів України, оскільки одні державні діячі та науковці відносять до корінних народів України українців і кримських татар, інші – українців, кримських татар, кримчаків і караїмів, тобто етноси, які сформувалися на території України, треті – пропонують відносити до корінних народів усіх, хто прожив на території держави сто і більше років, четверті – народи, які проживають в Україні впродовж трьох поколінь тощо.

Разом з тим корінні народи можуть бути ідентифіковані у визначених географічних районах за наявності таких характеристик у різному ступені:

1.Тісний зв’язок із територією проживання їхніх предків і природних ресурсів у цих районах. 2.Самоідентифікація й ідентифікація іншими як членів визначеної культурної групи.

3. Рідна мова, що часто відрізняється від державної.

4.Наявність традиційних соціальних і політичних інститутів.

5.Орієнтація на традиційні засоби до існування.

2007 року Генеральна асамблея ООН прийняла декларацію про права корінних народів. Декларацію, яку готували 22 роки, підтримали 143 держави з 192. США, Канада, Нова Зеландія й Австралія проголосували проти цього документа, Росія й ще десять країн утрималися. Декларація проголошує право корінних народів на самовизначення, землю й природні ресурси. ”Корінні народи при здійсненні їхнього права на самовизначення мають право на автономію або самоврядування в питаннях, що належать до їхніх внутрішніх і місцевих справ, а також шляхів і засобів фінансування

їхніх автономних функцій”, – ідеться в Декларації.

Разом з тим у законодавстві Російської Федерації зроблено спроби визначити приналежність окремих народів до корінних народів країни. Так, стаття 69 Конституції РФ “гарантує права корінних нечисельних народів відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних угод Російської Федерації”. Зі змісту статті вбачається, що Росія відносить до корінних народів малочисельні народи, зокрема народи Півночі. Представники малих народів Півночі є повноцінними громадянами Російської Федерації, і, крім цього, наділені низкою пільг у галузі оподаткування, соціального забезпечення, освіти тощо. Особлива увага надається збереженню (по можливості) відповідного стимулювання ведення традиційного господарства общинами корінних північан, наприклад, заняття оленярством. Росіяни ж, як і татари та українці (що є найбільшими національностями в Російській Федерації) відповідно до чинного законодавства РФ до корінних народів не належить.

В Україні останнім часом було розроблено проект Концепції державної політики України щодо корінних народів. На думку її розробників, ухвалення Концепції стимулюватиме дальшу законотворчу діяльність у цій новій для нашої держави галузі національного та міжнародного права. Ухвалення означеної Концепції має також стимулювати участь України в роботі над Проектом декларації прав корінних народів, дає підстави мати свого представника в складі відповідної Робочої групи Комісії з прав людини ООН.

Обраний Україною курс на збереження та розвиток разом з титульною українською нацією, усього розмаїття та різнобарв’я великих і малих етносів, груп, народів є запорукою успішного розвитку та майбутньої зрілості української політичної нації, її внеском у процес європейської інтеграції. Водночас, розробка, обґрунтування та здійснення державної політики щодо корінних народів і буде конкретним внеском України в реалізацію проголошеної ООН Програми Дій у рамках Другого міжнародного десятиріччя корінних народів світу (2005-2014 рр.).

Висновки з даного дослідження. Таким чином, Українській державі для забезпечення законних прав і інтересів корінних народів слід повсякчас заохочувати розробку загальнодержавних та місцевих програм соціально-економічного розвитку, зорієнтованих передусім на збереження основ життєдіяльності кожного етносу, вирівнювання можливостей їхнього розвитку; створити умови для реалізації етнонаціональної політики по всій вертикалі, включаючи створення, зокрема, Координаційної Ради з міжнаціональних відносин (Верховна Рада та Уряд), до якої мають увійти представники національно-культурних товариств та інших неурядових організацій, що представляють інтереси корінних народів та національних меншин України; сприяти створенню умов довір`я, діалогу між корінними народами та іншими групами населення, які проживають на своїй історичній батьківщині; надавати особливої уваги міжетнічним відносинам у районах повернення й облаштування депортованого кримськотатарського народу та інших категорій депортованих, сприяти міжнародному контролю за дотриманням прав людини; повною мірою реалізувати спеціальні практичні заходи з відзначення Міжнародного десятиріччя корінних народів світу (2005-2014 рр.).

Перспективи подальших розвідок. Подальші дослідження порушеної нами в статті проблеми вбачаються у висвітленні реальних кроків Української держави щодо забезпечення законних прав і інтересів корінних народів, насамперед через внесення змін до Конституції, ухвалення нового відповідного законодавства та реалізації низки практичних заходів.

1. Аза Л. Етнічний довідник: поняття та терміни /Л.Аза, Е.Афонін, Л.Васильєва та ін. – К., 1996.

2. Бабін Б.В. Конституційно-правовий статус корінних народів України: автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / Б.В.Бабін; Одес. нац. юрид. Акад. – Одеса, 2005.

3. Лозко Г.С. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. – 2-е вид., стереотипне. – К.: “АртЕк”, 2004.

4. Конституция Российской Федерации. Государственные символы России. –Новосибирск: Сиб. унив. Изд-во, 2009.

5. Конституція України: Затверджена Верховною Радою України 28 червня 1996 року. – Львів: “За вільну Україну”, 1996.

6. Конституція Автономної Республіки Крим, прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим і затверджена Законом України від 23 грудня 1998 року №350-XIV. – http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=350-14

7. Куць О.М. Етнонаціональні чинники державотворення: Монографія/О.М.Куць, В.В.Лісничий, Ю.О.Куц. – Х.: Вид-во ХарРІДУ УАДУ “Магістр”, 2002.

8. Куц Ю.О. Етнополітичні державотворчі процеси в Україні: управлінський аспект: [Моногр.] /Ю.О.Куц. – Х.: Вид-во ХарРІДУ УАДУ “Магістр”, 2002.

9. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник/За ред. О.М.Мироненка. – К., Либідь, 1997.

10. Проект Концепції державної політики України щодо корінних народів. – http://www.cidct.org.ua/uk/studii/7/11.html

Іван Лопушинський

Доктор наук з державного управління, професор кафедри державного управління, педагогіки та психології Херсонського національного технічного університету, заслужений працівник освіти України, м. Херсон.

Тегі: