Київський експерт щодо можливості проведення кримськотатарського референдуму

Апрель 6, 2014 22:07Бачили: 39
Беліцер

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика, Київ:

“Питання щодо проведення кримськотатарського референдуму в окупованому Криму є доволі складним і неоднозначним і з огляду на політико-правові аспекти, підстави і можливі наслідки такої події, організаційні труднощі і, в першу чергу, беручи до уваги цілком можливі загрози для організаторів та учасників референдуму. Зокрема, з ухваленням подібного рішення не можна зволікати, оскільки кримські татари, які вже набули чи найближчим часом набудуть громадянство РФ, навіть за обговорення питання про статус своєї рідної Батьківщини або за участь у підготовці та проведенні референдуму можуть отримати до 5-ти років ув’язнення згідно зі статтею 280 Кримінального кодексу РФ (покарання за «заклики до сепаратизму). Якщо ж ці загрози та труднощі вдасться якимось чином подолати, багато чого залежить від формулювання питань, винесених на референдум, над чим зараз працює створена Меджлісом робоча група.

Стосовно юридичних та політико-правових підстав для проведення референдуму, найбільш доцільною виглядає можливість спиратися на положення Загальної Декларації прав корінних народів, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 13 вересня 2007 року. Саме там можна знайти положення, які безпосередньо стосуються нинішньої скрутної ситуації кримськотатарського народу і виправдовують його намагання реалізувати право на самовизначення шляхом створення національно-територіальної автономії, а проведення референдуму – як механізм волевиявлення народу. Ці положення містяться у преамбулі, а також у статтях 3 – 5, 40, 46 вищезгаданої Декларації.

Важливою у даному випадку є також Стаття 30, (1, 2), де сказано наступне:

- Військові дії не можуть відбуватися на землях або територіях проживання корінних народів, за винятком виправданих суттєвою загрозою відповідним державним інтересам або у разі вільної згоди або на прохання самого корінного народу;

- Держави повинні провести ефективні консультації з корінними народами, яких це безпосередньо стосується, через належні процедури і, зокрема, через їхні репрезентативні інституції до того, як використовувати ці землі або території для військових дій.

Оскільки анексія Криму відбулася збройними силами російського Чорноморського флоту та іншими підрозділами російської армії без будь-яких попередніх консультацій з Курултаєм або Меджлісом, зрозуміло, що ці статті Декларації, рекомендовані для виконання і дотримання усіма державами – членами ООН, були б серйозним аргументом для світової спільноти.

Відомо, що у Конституції України є статті про існування на її території не тільки національних меншин, а й корінних народів, і хоча відповідні законодавчі акти досі ще не ухвалені, визнання кримських татар корінним народом, а Курултаю і Меджлісу – їх репрезентативними органами національного самоврядування, було здійснено Постановою Верховної Ради № 4475. Проте, правова колізія у даному питанні може виникнути тому, що у 2007 році Україна, на превеликий жаль, була однією з 11-ти держав, що утрималася при голосуванні за Загальну Декларацію прав корінних народів Генеральною Асамблеєю ООН – при тому, що документ був ухвалений переважною більшістю голосів (143), і незважаючи на власні конституційні положення.

Тому, беручи до уваги низьку ймовірність якнайшвидшого ухвалення «статусного» законопроекту Верховною Радою (яка, до того ж, збереться на чергове засідання лише 10-го квітня), а також бурхливу політичну активність, спрямовану у першу чергу на президентські вибори (а також чергові політичні скандали), провідну роль у просуванні підтримки кримськотатарського народу могло би взяти на себе Міністерство закордонних справ. Через своє представництво воно мало б довести до відома Верховного Комісара з прав людини ООН, а також Постійного форуму корінних народів свою рішучу підтримку набуття кримськими татарами статусу корінного народу і визнання державою його легітимних органів самоврядування, що передбачає й підтвердження права кримських татар на самовизначення, зокрема, з посиланням на вищезгадані статті Декларації”.